Пам’ятник Іванові Огієнку в Житомирі легко побачити під час звичайної прогулянки центром, але його значення розкривається не з першого погляду. Перед перехожим – стримана кам’яна постать духовної особи з книгою. За цим образом стоїть набагато складніша біографія. Огієнко був ученим, педагогом, мовознавцем, державним діячем, перекладачем, богословом, а згодом – митрополитом Іларіоном. Його життєвий шлях простягнувся від невеликого Брусилова на Житомирщині до канадського Вінніпега.
У Житомирі монумент встановили біля Свято-Михайлівського кафедрального собору. І саме місце допомагає зрозуміти скульптуру. Огієнко тут постає не абстрактним “видатним земляком”, а людиною, для якої слово, віра, освіта й українська культура були частинами однієї великої справи.
Адреса пам’ятника Іванові Огієнку в Житомирі
Пам’ятник знаходиться у центральній частині Житомира – на вулиці Михайлівській, біля Свято-Михайлівського кафедрального собору. Це одна з найзручніших локацій для туристичного огляду: Михайлівська є пішохідною вулицею, тому монумент можна побачити без окремої поїздки через місто.
Навколо немає закритої меморіальної території. Пам’ятник фактично включений у щоденний рух центральної частини Житомира. Хтось приходить до собору, хтось гуляє Михайлівською, а хтось зупиняється тут саме через постать Огієнка.
| Параметр | Інформація |
|---|---|
| Кому присвячено | Іванові Огієнку – митрополиту Іларіону |
| Місце | центральна частина Житомира |
| Орієнтир | Свято-Михайлівський кафедральний собор |
| Вулиця | Михайлівська |
| Відкриття | 23 червня 2017 року |
| Скульптор | Василь Фещенко |
| Архітектор | Валерій Головатенко |
| Матеріал | світло-сірий граніт |
Через таке розташування пам’ятник найкраще оглядати не як окрему туристичну точку, а разом з історичним центром. На знайомство із самою композицією вистачить кількох хвилин, хоча біографія людини, якій вона присвячена, точно заслуговує більшої уваги.
Яким Огієнка показали у камені
Автори не намагалися вмістити всю біографію діяча в десятки символів та декоративних елементів. Композиція побудована значно простіше.
Огієнко зображений у духовному вбранні як митрополит Іларіон. У руках – книга. Постать має висоту понад два метри та виконана зі світло-сірого граніту.
На цьому фактичний опис можна було б закінчити. Але цікавіше подивитися, як ці деталі працюють разом.
Книга тут майже неминуче стає головним смисловим акцентом. Перед нами людина, яка значну частину життя працювала зі словом: досліджувала українську мову, викладала, писала наукові праці, займалася видавничою діяльністю та здійснила переклад Біблії українською. Тому книга не виглядає декоративним предметом, який скульптор просто додав, щоб заповнити руки фігури.
Не менш вдало працює простір позаду монумента. Поруч знаходиться храм, а Огієнко представлений саме в образі митрополита. Виникає враження, ніби скульптурна постать належить цьому місцю і продовжує його, а не була встановлена тут після завершення роботи над монументом.
Чому пам’ятник з’явився саме в Житомирі
Відповідь варто шукати не в самому обласному центрі, а приблизно за кілька десятків кілометрів від нього.
Іван Огієнко народився 1882 року в Брусилові. Сьогодні це селище Житомирського району, а отже зв’язок діяча з регіоном почався буквально від народження.
Проте називати Огієнка лише відомим уродженцем Житомирщини було б занадто просто. Його біографія охопила кілька історичних епох, держав і професійних напрямів.
Він працював у сфері освіти, став професором, займався мовознавчими дослідженнями. Був першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету. У період Української революції долучився до державної діяльності та обіймав урядові посади в Українській Народній Республіці.
Потім були еміграція, Польща, церковне служіння і Канада. Помер Іван Огієнко 29 березня 1972 року у Вінніпезі.
Так географія одного життя розтягнулася на тисячі кілометрів. І саме тому пам’ятник у Житомирі має цікавий символічний підтекст: після довгих десятиліть мандрів, вимушеної еміграції та життя за океаном образ Огієнка у XXI столітті повернувся на його рідну Житомирщину вже у камені.
Від задуму до відкриття
Пам’ятник Іванові Огієнку у Житомирі відкрили 23 червня 2017 року. Скульптурну частину створив Василь Фещенко, а архітектурним вирішенням займався Валерій Головатенко.
Сам монумент з’явився не за принципом “вирішили сьогодні – встановили завтра”. Ідея його створення визрівала багато років. Автори звернулися до образу Огієнка задовго до того, як готова гранітна постать зайняла місце біля собору.
Проєкт реалізували за участі меценатів. Це теж додає історії пам’ятника іншого відтінку: його поява була пов’язана не тільки з офіційним рішенням, а й з бажанням увічнити діяча коштом благодійної підтримки.
У день відкриття погода не надто сприяла урочистостям – у Житомирі була сильна злива. Церемонія все одно відбулася. Їй передувала молитва у Свято-Михайлівському кафедральному соборі, після чого новий пам’ятник освятили.
Можливо, саме такі побутові деталі й роблять історію міських монументів живою. Дата відкриття легко перетворюється на сухий рядок у довіднику. Зовсім інакше сприймається розуміння, що в конкретний дощовий червневий день люди стояли біля щойно відкритої гранітної постаті там, де вона залишається й сьогодні.
Книга як ключ до композиції
Якби з житомирського пам’ятника прибрали книгу, образ Огієнка став би значно біднішим. Саме вона дозволяє поєднати дві частини його біографії – ученого і церковного діяча.
Огієнко багато працював над питаннями української мови. Для нього вона була не лише предметом академічного дослідження. Мова розглядалася у ширшому культурному контексті – як спосіб збереження історичної пам’яті та самобутності народу.
Особливе місце серед його праць займає переклад Біблії українською мовою. Робота вимагала не тільки знання біблійних текстів, а й надзвичайної уваги до української лексики та стилю.
Тому постать митрополита з книгою біля житомирського храму можна прочитувати відразу у кількох площинах. Перед нами священнослужитель зі Святим Письмом. Одночасно – мовознавець зі своєю головною робочою стихією, текстом. І нарешті – просвітник, для якого книга була інструментом передачі знань.
Деталі, які легко пропустити
Пам’ятник не належить до композицій, які вражають величезними розмірами. Тому під час огляду краще дивитися не тільки на загальний силует.
Звернути увагу можна на кілька речей:
- книгу та положення рук – цей елемент одразу пояснює значну частину авторського задуму;
- фактуру світлого граніту, яка особливо добре проявляється при боковому природному освітленні;
- духовне вбрання Огієнка, адже автори свідомо обрали образ митрополита Іларіона, а не професора чи державного діяча;
- розташування фігури щодо собору – з різних точок прогулянкової зони храм і монумент утворюють різні візуальні композиції;
- напис з ім’ям “Ілларіон”, написання якого може здатися незвичним сучасному відвідувачу.
Остання деталь свого часу навіть стала приводом для обговорення після відкриття. Подвоєну “л” пояснювали використанням історичного варіанта написання імені, а не випадковою помилкою на готовому пам’ятнику.
Огієнко на карті пам’яті Житомирщини
Житомирський монумент – не єдине місце в області, пов’язане з ушануванням Івана Огієнка.
Особливе значення має Брусилів. Саме там у 2010 році відкрили перший в Україні пам’ятник діячеві. Це логічно: невелике містечко зберігає пам’ять про Огієнка як про свого уродженця, тоді як Житомир показує його вже як постать загальноукраїнського масштабу.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1882 | Іван Огієнко народився у Брусилові |
| 1918 | Став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету |
| 1972 | Помер у канадському Вінніпезі |
| 2010 | У Брусилові відкрили перший в Україні пам’ятник Огієнку |
| 2017 | Пам’ятник митрополиту Іларіону з’явився у центрі Житомира |
Між першим і останнім рядком цієї таблиці – 135 років. За цей час змінилися держави, кордони, покоління та навіть історичне ставлення до багатьох подій, учасником яких був Огієнко. Але місце його народження залишилося тією точкою, яка безпосередньо пов’язує діяча із сучасною Житомирщиною.
Що пам’ятник додає сучасному Житомиру
Міські пам’ятники цікаві не тільки тим, кого вони зображують. Вони поступово стають частиною середовища і змінюють значення конкретних місць.
Так сталося і на Михайлівській. Біля собору тепер є не просто вільний простір зі скульптурою, а точка, яка нагадує одразу про кілька пластів української історії. Тут можна говорити про становлення української освіти, події Української революції, розвиток української літературної мови, церковну історію, еміграцію та українську громаду в Канаді.
Причому сам пам’ятник нічого цього буквально не розповідає. У ньому немає десятків сюжетних сцен чи довгих пояснень. Автори залишили лише людину, духовне вбрання і книгу.
Для міської скульптури така стриманість виявилася доречною. Пам’ятник Іванові Огієнку у Житомирі не намагається конкурувати з навколишньою забудовою або перетягувати на себе весь простір Михайлівської. Він існує в ньому спокійно – і саме тому його варто роздивитися трохи уважніше.
Якщо знати, ким був Огієнко, навіть звичайна книга в кам’яних руках перестає бути випадковою деталлю. За нею відкривається історія хлопця з Брусилова, який став професором і ректором, працював в українському уряді, пережив еміграцію, прийняв чернецтво, став митрополитом і продовжив працювати з українським словом далеко від батьківщини. Пам’ятник у центрі Житомира ніби замикає це велике коло – образ людини, яка завершила життя за океаном, сьогодні знову знаходиться на Житомирщині, звідки колись почалася її дорога.
