Людина, яка вперше бачить цей пам’ятник у Житомирі, може навіть не одразу зрозуміти, якій події він присвячений. Перед нею не історична сцена і не велика група скульптур. На постаменті стоїть самотній янгол. Його голова опущена, а руки піднесені до обличчя так, наче дивитися на пережите вже немає сил. Через цей образ пам’ятний знак і отримав назву “Сумуючий янгол”.
Він присвячений жертвам Голодомору 1932–1933 років і знаходиться на майдані Путятинському. Сьогодні це одне з тих місць Житомира, значення яких особливо відчувається наприкінці листопада. Тоді біля темної основи пам’ятника з’являються лампадки, квіти та колоски. Проте приходити сюди можна будь-коли. Меморіал стоїть у відкритому міському просторі й не відокремлений від повсякденного Житомира парканом, музейними дверима чи графіком роботи.
Де знаходиться “Сумуючий янгол” у Житомирі
Адресний орієнтир для пошуку пам’ятника простий – майдан Путятинський, Житомир. Саме таке місце розташування пам’ятника жертвам Голодомору фігурує і в документах міської ради.
Пам’ятний знак стоїть у сквері. Територія навколо нього з часом змінювалася: місто проводило реконструкцію благоустрою скверу, тож сьогодні монумент потрібно сприймати разом із навколишнім громадським простором, а не як ізольований об’єкт.
| Що відомо про пам’ятник | Дані |
|---|---|
| Назва | “Сумуючий янгол” |
| Присвята | жертвам Голодомору 1932–1933 років |
| Розташування | майдан Путятинський, Житомир |
| Тип об’єкта | пам’ятний знак |
| Рік встановлення | 2006 |
| Скульптор | О. Костюк |
| Архітектор | П. Перевозник |
| Доступ | вільний, просто неба |
Шукати окремий вхід до меморіалу не доведеться. Це не той випадок, коли для знайомства з пам’яткою потрібно заздалегідь перевіряти години роботи.
Янгол, який нічого не може змінити
У художньому образі цього пам’ятника є незвичайна деталь.
Янгол традиційно асоціюється із захистом. Його уявляють поруч із людиною в момент небезпеки, зображають із розправленими крилами, спрямованим угору поглядом або жестом благословення.
У Житомирі все навпаки.
Янгол не захищає і не рятує. Він уже стоїть після трагедії.
Саме тому руки біля обличчя можна вважати головною деталлю всієї скульптури. Якби їх прибрати, образ читався б зовсім інакше. Тут же достатньо одного положення тіла, щоб зрозуміти емоцію ще до того, як прочитано присвяту.
Це рішення позбавляє пам’ятник зайвої театральності. Немає потреби буквально показувати голод, виснаження чи смерть. Автор залишає ці картини за межами скульптури.
Глядач знає, через що сумує янгол.
І цього виявляється достатньо.
Як влаштована композиція
Скульптура побудована на кількох великих формах. Світла постать різко відділяється від темної основи. Завдяки такому контрасту янгол помітний навіть тоді, коли людина ще не підійшла безпосередньо до пам’ятного знака.
Обличчя при цьому не стає головним засобом передачі емоції. Воно значною мірою приховане руками.
Це цікавий прийом. Скульптор ніби відмовився показувати конкретний вираз болю, залишивши його уяві того, хто дивиться.
| Частина пам’ятника | Як вона сприймається |
|---|---|
| Світла постать | головний візуальний акцент |
| Схилена голова | відчуття важкої втрати |
| Руки біля обличчя | особистий, майже інтимний жест горя |
| Темна основа | створює контраст зі скульптурою |
| Одинока фігура | концентрує увагу на одному образі |
Автором скульптури є О. Костюк, архітектурне вирішення пов’язане з П. Перевозником.
Їхня робота не намагається пояснити Голодомор людині, яка нічого про нього не знає. Це завдання історичних досліджень, музеїв, документів. Пам’ятник робить інше – створює образ для пам’яті.
Що стоїть за датами 1932–1933
Між двома роками в назві меморіалу прихована величезна кількість людських історій.
Голодомор розгорнувся в умовах політики сталінського режиму щодо українського села. Примусова колективізація поєднувалася з хлібозаготівлями, вилученням продовольства та каральними заходами проти тих, кого влада вважала винними у невиконанні встановлених планів.
Голодуюча людина опинялася в ситуації, де звичайні способи порятунку один за одним зникали.
Не залишилося їжі вдома – її не завжди можна було придбати.
Нічим годувати сім’ю – виїхати на пошуки продовольства також ставало дедалі складніше.
У січні 1933 року радянська влада вжила заходів, спрямованих на недопущення масового виїзду селян з України та Кубані. Фактично голодуючих людей намагалися втримати на територіях, де продовольства вже критично бракувало.
Найважчі місяці припали на 1933 рік.
Кількість людських втрат настільки велика, що навколо її точного визначення досі існує окремий напрям демографічних досліджень. Різні методики дають різні результати. Одне з відомих наукових оцінювань визначає прямі демографічні втрати України приблизно у 3,9 млн осіб.
Навіть це число важко осмислити.
Мільйони не вкладаються в уяву так легко, як одна людина.
Можливо, тому в житомирському меморіалі й немає натовпу скульптурних фігур. Перед нами лише один янгол – але він сумує за незліченною кількістю людей.
Чому цей пам’ятник стосується саме Житомира
Було б помилкою дивитися на “Сумуючого янгола” як на місцевий монумент події, що відбувалася десь в іншій частині України.
Житомирщина також пережила Голодомор.
Документи й спогади про 1932–1933 роки дозволяють простежувати трагедію на рівні окремих населених пунктів області. Саме місцеві історії часто дають значно більше розуміння, ніж найбільші статистичні показники.
У загальноукраїнському масштабі бачимо мільйони.
У масштабі одного села – конкретні двори, сім’ї та прізвища.
Саме з таких маленьких історій і складається велика трагедія.
Тому пам’ятник жертвам Голодомору в Житомирі виконує ще одну роль: повертає події 1932–1933 років у місцевий контекст. Він нагадує, що історія Голодомору проходила не лише через столиці, урядові кабінети чи далекі села на фотографіях. Вона пройшла і через цей регіон.
Чому біля пам’ятника лежать колоски
Якщо прийти до “Сумуючого янгола” під час меморіальних заходів, біля нього можна побачити не тільки квіти.
Люди залишають колоски.
Для пам’яті про Голодомор цей символ має особливе значення. Зерно, яке в нормальному житті означає їжу, врожай і продовження життя, у контексті 1932–1933 років набуває зовсім іншого змісту.
Поруч ставлять лампадки.
Свічка теж не є випадковою деталлю. Всеукраїнська акція “Запали свічку пам’яті” перетворила її на особистий спосіб ушанування загиблих. Не обов’язково брати участь у великій церемонії – люди запалюють свічки й удома.
У Житомирі пам’ятні заходи традиційно проводять і біля “Сумуючого янгола”. Тут відбувалися хвилини мовчання, поминальні заходи, покладання квітів, колосків та лампадок.
Через це композиція має два різні вигляди.
У звичайний день вона майже монохромна й стримана.
У день пам’яті біля темного постаменту горить багато маленьких вогнів.
Пам’ятник змінив і простір навколо себе
Цікавий факт про “Сумуючого янгола” стосується не самої скульптури, а території поруч.
Міська влада окремо займалася реконструкцією скверу біля пам’ятника жертвам Голодомору на майдані Путятинському. У документах міської ради цей об’єкт прямо зазначався як територія благоустрою біля пам’ятника.
Тобто з часом меморіал почав впливати і на організацію навколишнього міського середовища.
Це важлива деталь.
Пам’ятник – не предмет, який просто одного дня поставили на вільному клаптику землі. Навколо нього поступово формується місце. З’являються маршрути, традиції відвідування, щорічні церемонії. Люди починають пов’язувати конкретну частину міста з певною історичною пам’яттю.
Так сталося і з Путятинським майданом.
Кілька фактів без зайвої урочистості
У “Сумуючого янгола” немає багатовікової біографії, проте його історія вже стала частиною Житомира:
- пам’ятний знак з’явився у місті у 2006 році;
- головним образом автори зробили янгола, який переживає втрату, а не буквальну сцену Голодомору;
- монумент знаходиться на майдані Путятинському;
- міська документація окремо фіксує пам’ятник жертвам Голодомору та сквер біля нього;
- біля “Сумуючого янгола” у Житомирі традиційно проходили заходи до Дня пам’яті жертв голодоморів;
- люди приносять сюди лампадки, квіти та композиції з колоссям.
Усе це поступово перетворило пам’ятний знак на значно більше, ніж скульптуру з адресою.
Як побачити його не просто як ще один монумент
Спеціальна інструкція для огляду тут не потрібна.
Краще навіть навпаки – не намагатися знайти якомога більше декоративних деталей.
Спочатку подивитися на фігуру здалеку. З цієї точки добре видно, наскільки одинокою вона здається.
Потім підійти ближче.
Тепер основну увагу забирають руки. Вони приховують те, що в більшості скульптур є найважливішим – обличчя персонажа.
А далі можна прочитати присвяту і згадати, що означають дві дати – 1932 і 1933.
Цього достатньо.
“Сумуючий янгол” не належить до пам’яток, біля яких потрібно обов’язково зробити десяток фотографій. Його цінність не у видовищності. Для туриста він може стати точкою знайомства з трагічною історією регіону, а для житомирян – місцем, до якого повертаються вже з іншої причини.
Коли місто пам’ятає не словами
Щороку церемонії закінчуються. Люди забирають порожні коробки від лампадок, квіти з часом в’януть, майдан повертається до свого звичайного ритму.
А янгол нікуди не йде.
Мабуть, у цьому й полягає найсильніша риса такого меморіалу.
День пам’яті має визначену дату. Пам’ятник – ні.
Він залишається тут у понеділок уранці, звичайної середи, спекотного літнього дня і тоді, коли листопадове повітря знову наповнюється запахом воску від запалених свічок.
Тому пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років у Житомирі можна сприймати не як спробу розповісти всю історію трагедії в камені. Це було б неможливо. Його завдання значно простіше і водночас складніше – залишати для цієї історії місце в живому місті.
На Путятинському майдані таким місцем стала світла постать, що закрила обличчя руками. Поки вона стоїть серед Житомира, пам’ять про людей, за якими сумує цей янгол, залишається частиною міського простору.
